Чайка на ім’я Людмила Василевська усе поклала на алтар красного письменства: жіноче щастя, велику родину, власне здоров’я, особистий добробут, а собі залишила самі сподівання на краще.
«Моя горілка – чорні чорнила, весільна шишка – хороша книжка, весільне гільце – легеньке пірце», – занотувала вона у своїй «Записній книжці».
Мистецький портрет
До 160 - річчя від дня народження Дніпрової Чайки
(Людмила Олексіївна Василевська)
Українська дитяча письменниця, прозаїк та поетка Дніпрова Чайка народилася 20 жовтня (1 листопада) 1861 р. у в селі Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (нині – с. Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області) в родині сільського священика, як Людмила Олексіївна Березіна.
Батько майбутньої письменниці – отець Олексій Березін мав парафію у церкві Різдва Пресвятої Богородиці. За походженням священик був великоросом із Владимирської губернії, він шанував книгу, взагалі освіту й змалку плекав духовний розвиток доньки.
Мати, Наталка Угринович, вела родовід від славетного козацького роду з Запорізького краю. Тож у сім’ї побутували спогади про українську волю, колишній розквіт Гетьманщини. Окрім Люди, батьки завели ще двох синів і молодшу дочку. Постаті найдорожчих людей назавжди вкарбовуються в дитячих спогадах:
«Батько мій був веселий, гостинний і до всього прихильний. Через таку вдачу він був ходячою збіркою фольклору. Од нього у мене напровесні життя з’явилася охота до пісень, казок, усяких словесних узорів нашої мови.»
Helvetica Light — це зручний шрифт із високими й вузькими літерами, який підходить майже для всіх сайтів.
Людмила Березіна
Закінчивши першу в Одесі приватну гімназію Г.Г.Піллер, у 1879 р. дівчина здобула право викладати російську мову та історію. Хоча тому батько пручався, вважаючи педагогіку негідною для попівни справою. Виявивши характер, 18-річна Людмила таки розпочала вчителювати: спочатку як приватний педагог, потім – як викладачка сільських шкіл Херсонської губернії.
Ще навчаючись у гімназії пані Піллер, Людмила взялася писати вірші російською та українською мовами. Окрім того, українською мовою вона перекладала поезії Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Джорджа Байрона. Утім, від слів належало переходити до діла. У 1881 р. просвітниця стала делегаткою вчительського з’їзду в Херсоні, на якому активно підтримала підсумкову ухвалу про «викладання в школі на рідній мові народу».
« Знаю тепер, що я – українка. І ніякі лихоліття, слова чи події Великої Росії не хвилюють мого серця так, як історія України, ніякий спів не знаходить такого відгомону в душі, як український, ні за кого не болить так серце, як за її помилки, її виразки – відлунюють стогоном у мене в душі. І чим більше бачу в її історії помилок, недоліків, тим палкіше люблю Україну.»
Нікого з українських письменників національна література до Жовтневого перевороту не годувала; кожен мусив чимось заробляти на життя. Від 1884 р. Дніпрова Чайка знайшла та обійняла посаду вчительки в Одеській приватній гімназії Г.Г.Піллер, де у вільні години переклала українською мовою поему “Мцирі” Михайла Лермонтова, якого все житті глибоко шанувала. Схоже, у 1883-1884 рр. на папір лягли перші авторські поезії – “Україно моя мила”, “Думка”, “Батьку щирий” та інші. У власне літературне майбутнє вона щиро вірила, занотувавши у щоденнику:
«Виростуть і в Дніпрової Чайки колись крильця – та ще які: паперові! І тепер уже сверблять колодочки! Тепер тільки і робить, поки чайка ще вільна птиця…»
Так в українській літературі з’явилося нове ім’я – Дніпрова Чайка. Цим псевдонімом у 1885 р. уперше авторка підписала вірші “Вісточка” і “Пісня”, а також оповідання “Знахарка”, близькі до записів українського фольклору. Їх видрукував одеський літературний часопис “Нива”, який Іван Франко не просто щиро вітав, а назвав “першою значною книгою, виданням в Одесі”.
У другій половині серпня 1884 р. на VI археологічно-етнографічному з’їзді, проведеному в Одесі з ініціативи професури Новоросійського університету, молода поетка познайомилась з Феофаном (Теофаном) Василевським (1855-1915), відомим в літературних колах під псевдонімом Софрон Круть. Молодих людей відрекомендував професор Київського університету (1878), співорганізатор київської “Громади”, знаний історик Володимир Боніфатійович Антонович.
Громадське життя несподівано влаштувало життя особисте.
Феофан Олександрович теж захоплювався фольклористикою – варто згадати його збірку “Народні пісні, записані в селі Селезенівці Сквирського повіту Київської губернії”, куди ввійшли такі зразки, як “Ой у полі озеречко”, “Ой шли чумаченьки з Криму” та інші. Як згадувала в автобіографії Дніпрова Чайка, тоді “перебалакано було чимало і виявилося, що і я, і Феофан оремо одну ниву”.
За кілька місяців Феофан і Людмила побралася.
Володимир Боніфатійович Антонович
Феофан Василевський
На новому місці у молодої пошлюбленої жінки наче крила виросли: їй легко писалися вірші, оповідання, лібрето дитячих опер. Зокрема, наприкінці 1885 р. Дніпрова Чайка створила романтичний твір “Вісточка”, темою якого слугували оповіді односельців про трагічні долі збур’ївських рибалок і моряків; того року, за статистикою, по Дніпровському повіту в морі потонуло понад 50 човнів та кораблів.
Проте, раз у раз хирляве здоров’я давалося взнаки. Деякий час у 1887 р. письменниця перебувала в Криму. Хотілося провітрити голову і саму душу. Там, у татарській слободі Алма-Тамак Дуванкойської волості (нині – с.Піщане Бахчисарайського району) Дніпрова Чайка створила цикл поезій у прозі “Морські малюнки”, якими свого часу захоплювалися Михайло Коцюбинський, Павло Житецький, Максим Горький, інші майстри красного письменства.
«Купаючись у морі біля Алми, я жаданно приглядалась, прислухалась до нової для мене кримської природи та прийшовши додому розповідала діверові та ятрівці про те, що мені нашептало море. Скеля, Хвиля, Суперечка були моїми фантазіограмами. Одного дня після бурі багато на березі загинуло медуз. Медуза – морське серце – це мені дало ідею казки про “Морське серце”».
Восени 1887 р. Херсонське губернське жандармське управління припинило діяльність місцевої “Громади”. За особистим наказом Одеського генерал-губернатора Х. Х. Роопа Феофану Василевському разом із дружиною було наказано упродовж 24 годин залишити межі Херсонської губернії. Саме через такі обставини подружжя Василевських оселилось у селі Королівка (нині – Фастівський район Київської області). Навіть у таких обставинах життєлюби шукали позитив: звідси до Києва недалеко – 65 км, що дозволяло частіше бувати у Місті на семи пагорбах.
У Києві доволі швидко Дніпрова Чайка роззнайомилася з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Агатангелом Кримським, Борисом Грінченком, Любов’ю Яновською та іншим провідними діячами доби національного відродження.
Олена Пчілка
Леся Українка
Агатангел Кримський
Михайло Коцюбинський
I'M AN ORIGINAL CATCHPHRASE
Борис Грінченко
Любов Яновська
Микола Лисенко
Знаковою була зустріч із “батьком української музики” Миколою Віталійовичем Лисенком (1842-1912). Довгі роки той тандем єднали творчі зв’язки. Для початку з голосу Дніпрової Чайки Микола Віталійович записали низку народних пісень, а саме: “Хіба тільки рожам цвісти”, “Я вірую красу”, “Єрихонська рожа” і таке інше. Лише потім вони приступилися до створення трьох дитячих опер.
Нехай і під постійним поліцейським наглядом, але життя набувало повноти буття. Ще восени 1886 р. у родині Василевських з’явилося поповнення, Дніпрова Чайка привела дочку Оксану. Не випадково молода матір відкрила для себе новий жанр – дитяча література... У 1888 р. Дніпрова Чайка створила лібрето першої дитячої української опери “Коза-дереза”. Наприкінці 1880 - початку 1890-х рр. збіглися творчі та людські інтереси “гетьмана української музики” Миколи Лисенка, який створює новий жанр національного оперного мистецтва – дитячу оперу, та херсонської поетки Дніпрової Чайки.
За чотири роки тандем написав лібрето трьох дитячих опер: “Коза-дереза”, а також “Пан Коцький” (1891) і “Зима і весна, або Снігова краля” (1892). Зокрема, працюючи над “оперками”, як Микола Віталійович їх самі визначили, композитор орієнтувався, насамперед, на власних дітей, а вони у нього були різного віку.
Цими творами Микола Лисенко та Дніпрова Чайка прагнули через просту музичну мову і цікаві сюжети залучити українську малечу до високого оперного мистецтва.
Навіть народивши трьох дітей, Людмила Василевська не втримала чоловіка. Колись незламний революціонер, затятий українофіл Феофан Василевський через десять років подружнього життя взявся відкрито дорікати дружині, а незрідка й сімейні сварки влаштовував, образливо дошкуляючи Людмилі Олексіївні, мовляв, вона, як ото зозуля, – “більше фольклором, як господарством турбується”. Пара розлучилася, він дістав спокій, а вона, таки потрапивши до списку неблагонадійних. Дніпрову Чайку заарештували, а вдома при ошелешених дітях влаштували трус, за результатами якого всі рукописи вилучили.
Збірки творів Дніпрової Чайки, що були надруковані за життя
Під тиском Херсонського губернського жандармського управління у вересні 1908 р. письменниця назавжди залишила Таврію та з дітьми виїхала до Києва. І громадська та просвітницька робота Дніпрову Чайку знову… накрила з головою. Вона енергійно долучилася до українського клубу “Родина”, брала участь у більшості заходів київських організацій “Громада” і “Просвіта”.
Проте у 1909 р. ревматизм змусив літераторку знову виїхати на лікування до Одеси. Потім Дніпрова Чайка опинилася на Кавказі, далі був Крим, де Людмила Олексіївна мешкала до 1911 року. Згодом Дніпрова Чайка ще важче захворіла, а повернутися до літератури змогла лише за сім років.
З донькою Оксаною
«Завезла Оксану в Крим в санаторій, а сама з онуками зосталась поблизу. І от знову довелось мені бачити красу нашої Ніцци, що така сприятлива для здорових і губляча для хворих. Цілу весну і літо провели ми в Криму, але мені і в голову якось не клалося щось написати.»
Повернувшись до Олександрівська (нині – Запоріжжя), восени 1915 року Дніпрова Чайка пробувала писати, але тяжка хвороба не давала працювати. У серпні 1916 року разом із молодшою донькою, лікарем Оленою Феофанівною та онуками письменниця опинилась у Бахмуті на Донбасі. Тут Дніпрову Чайку й застав Жовтневий заколот. Востаннє її відвідало велике натхнення, й упродовж 1918-1920 рр. Людмила Олексіївна створила лібрето дитячої опери “Весна-красна”, мініатюри “Самоцвіти”, “Дві крапельки”.
Наприкінці 1922 р. – на початку 1923 р. прикута до ліжка Дніпрова Чайка знову жила в Києві у родині старшої дочки Оксани, котра на Київщині працювала лікарем. Тяжко хворіла літераторка, але при цьому входила до спілки пролетарськи-колгоспних письменників “Плуг”. До останнього подиху життя мужню жінку не полишали творчі плани. Мала вона намір упорядкувати літературний доробок, навіть виникла домовленість із київськими видавництвами про друге повне зібрання творів.
Аби виконати замислене, у 1925-1926 рр. Людмила Олексіївна навчилася писати лежачи. Зберігся уривок з останнього (незакінченого) твору Дніпрової Чайки. У ньому йшлося про період першої російської революції. Така собі омріяна діяльність підпільників на селі, самовіддане розповсюдження антиурядової літератури. Їй так хотілося – хоч би на папері! – повернути сили та молодість.
Дніпрова Чайка померла 13 березня 1927 року в с.Германівці Київської області. Поховали її 16 березня 1927 року в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2). Справдилося буремне життя Людмили Олексіївни Березіної-Василевської, символічно представлене нею самою 1892 року в легенді “Дівчина-чайка”, що закінчувалося так, коли вільна птиця пурхнула у вічність.
Прижиттєві видання окремими книгами
Дніпрова Чайка належить до письменників, творчість яких повністю не зібрана. Більшість її віршів знаходиться в рукописних відділах бібліотек, історичних архівах або у приватних осіб. Основні ж рукописні фонди, що зберігалися в дочки Оксани, в 1934 р. загинули. Але знайдене свідчить про досить широкі творчі плани й задуми поетеси.
Писанка: збірник оповідань. – 1891 р.
Казка про Сонце та його сина: п’єса. – 1891 р.
Хрестонос: збірник оповідань. – 1896 р.
Чудний: збірник оповідань. – 1904 р.
Твори у 2 тт. – 1919 – 1920 рр.
Сучасні видання
Бібліографія
-
Проводи Сніговика-Снігуровича : для мол. та серед. шк. вiку / Людмила Березiна; упоряд. та передм. Ольги Колініченко. - Київ : Школа, 2009. - 208 с. : іл.
-
Дніпрова Чайка. Оповідання. Вірші / Чайка Дніпрова. – Київ: Центр навчальної літератури, 2020. – 380с.
-
Дніпрова Чайка. Мара: збірка / Чайка Дніпрова. – Київ: Кондор, 2021. – 168с.
-
Дніпрова Чайка. Дівчина-чайка. Вибрані твори/ Чайка Дніпрова. – Київ: Кондор, 2021. – 180с.
Твори у збірниках
-
Галина криниця : [поема] // Вишиванка : херсон. літ.-худож. зб. – Київ: Херсон, 2008. - Число 2. - С. 8-21.
-
Дівчина-чайка. Мара. Плавні горять. У школі : оповідання // Українська новелістика кінця ХІХ - початку ХХ ст. : оповідання, новели, фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі) / упоряд., прим. Є.К.Нахліка; вступ. ст. І.О.Денисюка; ред. тому Н.Л.Калинеченко. - Київ, 1989. – С. 214-234.
-
Казка про Сонце та його сина // Українські літературні казки : у 2 т. - Київ, 2007. - Т. 2. - С. 92-104.
-
Краплі-мандрівниці // Лелія : казки та оповідання для дітей. - Харків, 2005. - С.94-105.
-
Малою була я. Серце і розум. Свідок. Великдень. : з неопублік. поезій // Вишиванка : херсон. літ.-худож. зб. – Київ: Херсон, 2007. - Число 1. - С. 16-19.
-
Мати. Свідком ця сама ріка. Безщасна. Мури. О, дужий!... Єрихонська рожа. Ліки. Бурун. На лимані. Нічною добою. Зірка. : [вірші] // Українська муза: поет. антол. – Київ, 1993. – Вип. 6. – С. 613-624.
-
На лимані. Нічною добою. Безщасна. Щербата. Плавні горять. // Акорди : антол. укр. лірики від смерті Шевченка. - Київ, 2005. - С. 208-213.
-
Осінній плач. Дівчині : з неопублік. поезій // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори). – Київ: Херсон, 2010. - Вип.7. - С. 70-72.
-
Сестрицям-українкам : вірш // Українське диво : поет. антол. - Київ, 2005. – Кн. 2. - С. 21-22.
-
Тарасова думка. Думка. Перед портретом Т. Шевченка : [вірші] // Серед степу широкого... : Шевченкіана Херсонщини. - Херсон, 2014. - С. 26-29.
-
Чорнявая дівчино… Думка. Перед портретом Т. Шевченка : з неопублік. поезій // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори). – Київ: Херсон, 2012. - Вип. 8. - С.150-152.
-
Як упаде сніг. Весна. Коза-дереза. Дівчина-чайка // Дивосвіт "Веселки" : антол. літ. для дітей та юнацтва в 3 т. Т. 1 : Українська література. - Київ, 2004. – С. 384-394.
-
Дніпрова Чайка [Електронний ресурс] : [поезії, легенди, оповідання, твори для дітей, переклади, народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах, студії, галерея] // Мислене древо. – Електрон. дан. – 1999-2016.
Бібліотека
Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія»
Харківської обласної ради